Світ наповнений парадоксами. Наприклад, кохання, яке розпочинається під час війни. На щастя, геній парадоксу втрутився у долю і наших героїв. Вона військовий психолог, він командир одного з блокпостів Слов’янська. Вона чи не щодня приїздить до хлопців, які забули, що таке спокій, щоб підтримати їх, тоді у 2015-му. Він, незважаючи на статус дослуховується до її порад, а потім починає відчувати, що ця жінка невипадково з’явилася у його житті. А далі пройде зовсім небагато часу, весна зміниться на літо, і він зрозуміє, що не може без неї жити. Так розпочнеться історія їх кохання, поділитися якою до Дня всіх закоханих вирішить саме вона.
Стосунки – це завжди важка робота
«Вперше ми побачилися 15 березня 2015 року. Обоє проходили службу у військовій частині 3017 Харкова, а зустрілися тільки в Слов’янську. Він був командиром блокпосту, а я приїздила як психолог. У нас були суто службові відносини і спільна праця, адже нам потрібно було допомагати хлопцям проходити службу, бо тоді було дуже важко. Пам’ятним для мене стало також те, що він прислуховувався до моїх порад. Мабуть, підтримка та довіра, які об’єднували нас у складний життєвий момент, зіграли ключову роль».
| Так, про свою першу зустріч із коханим розповість слухачка магістратури Академії Нацгвардії старший лейтенант Валерія Ковінько. Історія їх із коханим стосунків розпочалася вже після повернення до Харкова, наприкінці травня. У них не було цукерково-букетного періоду чи довгих вечірніх прогулянок, натомість, у той складний момент, коли Валерія шукала квартиру, Назар запропонував жити разом. «Була дуже здивована, бо до цього ми бачилися лише декілька разів у компанії спільних друзів. Я не думала про ці стосунки і не розглядала його як потенційну половинку. Почала займатися своїми справами, поїхала у відрядження на декілька днів. А потім він зустрів мене з потяга і сказав, що о 12 годині нам треба йти та розглядати квартиру, а тоді життя закрутило нас. Ми разом майже 6 років, і за цей час я зрозуміла, що стосунки – це завжди важка робота з двох сторін. Але є наше кохання, як подарунок долі, воно допомагає долати складнощі». |
Війна та служба, яка об’єднує
«Найчастіше все пізнається у складних ситуаціях, але я жодного разу не пожалкувала, що вийшла заміж саме за цього чоловіка, що ми живемо разом і у нас чарівна донечка. Знаю, що завжди можу розраховувати на Назара і не боятися, що він мене покине в складній ситуації».
| Є багато речей, які об’єднують наших героїв, зокрема, військова служба. Ми досить довго говорили з Валерією про плюси та мінуси подружнього життя військових. Головним плюсом, на переконання офіцера, є те, що пара спілкується однією мовою, а відтак краще розуміє один одного. «Мінусів також дуже багато, насамперед, через велику зайнятість і напружений графік роботи. Скажімо, у нас немає спільних вихідних, є тільки півдня суботи, а в неділю Назар, як заступник командира роти по роботі з особовим складом, заступає на чергування. Ми мало бачимося, але розуміємо, що треба знаходити баланс і приділяти увагу один одному та дитині». |
У стосунках потрібно бути собою
За висловом німецького філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля: «Сутність любові полягає у тому, щоб відмовитися від себе на користь другого Я. Але в цьому зреченні, в цьому забутті віднайти себе і бути собою». Валерія Ковінько має свої думки з цього приводу.
«У нас не було цукерково-букетного періоду, коли всі намагаються показати свою кращу сторону. Ми з першого дня почали жити разом і були такими як є. Вважаю, що багато шлюбів руйнуються через те, що дуже часто зриваються маски, тому в стосунках потрібно бути собою».
| У родині Валерії та Назара Ковінько кожен має свій вільний час та простір. Кожен має право голосу та думку, але щастя, на погляд Валерії, полягає у тому, коли у повній свободі дій людина обирає свою половинку. «Моя знайома психолог говорить, що сила подружжя - мати спільні мрії, а якщо змінюватися, то лише вдвох. Дуже важливо розмовляти, бо багато чого ховається у замовчуванні, а проблеми нікуди не зникають. Ми з чоловіком вчимося не просто слухати, але ще й чути один одного». |
«Пам’ятаю перше свято в дитячому садку, тоді тату довелося робити Софійці зачіску. Я була у відрядженні, тому навіть не могла по телефону розмовляти та чимось допомогти. Такі життєві випадки засвідчують справжні стосунки. Можна говорити мільйони гарних слів, але це не замінить вчинків, які показують ставлення один до одного».
| Сьогодні Валерія Ковінько не тільки щаслива дружина, але й мама. Її донечці Софійці майже 5 рочків. У садочку всі знають, що Софійчині мама і тато військовослужбовці. Жінка зазначає, що донечка говорить про це з якоюсь особливою, зовсім не дитячою гордістю. А ще, дівчинка справжній генератор ідей, тому коли родина разом, їм ніколи не буває сумно. «Коли дізналася, що вагітна, відчувала і величезну радість, і хвилювання водночас. Я не знала яким мій чоловік буде батьком, не знала якою я буду мамою, але хотілося бути найкращими батьками для нашої дитини. Звісно, переконалася, що з народженням дитини кожна сім’я стає іншою». |
5
«Хвороба Назара стала показником моїх почуттів до чоловіка. В мене виникло дуже багато співчуття до нього і багато любові. Хотілося піклуватися про нього, створити найкомфортніші умови. Це був напрочуд тривожний період нашого життя, але зараз він асоціюється у мене з ніжним та турботливим станом. Більше того, наші стосунки наповнилися якісно новим змістом».
Подаруй мені емоції
За вікном тоді буде холодно та білосніжно, а в їхніх душах тепло та ніжно. Бо в любові, бо в щирості, бо разом…
